Як зʼявилася карта колиб Українських Карпат

Колиби в Карпатах — місце прихистку для туриста у холодні гірські ночі та негоду, осередок місцевих промислів, а також часто недооцінений культурно-історичний феномен. На відміну від туристичних притулків із мʼякими ліжками, гарячою водою й теплом, колиби і стаї не мають таких благ. Найчастіше там є пічка або місце для вогнища, лежанка, стіл із лавами та місцеві «доглядачі» — лісові миші. Але незважаючи на це, досвідчені мандрівники використовують колиби як спосіб полегшити свій похід, залишивши намет удома.

Неписані правила кажуть, що колиба завжди має бути відчиненою, адже замок на дверях може коштувати життя мисливцеві, пастухові чи мандрівникові. Ба більше, відвідувачі завжди залишають запас сухих дров, які нерідко потрібні мандрівникам у негоду.

Де шукати всі ці колиби і як знати, що вони є на маршруті? Тарас Рикмас — дослідник Карпат, автор книги «Давні туристичні притулки в Українських Карпатах» — створив велику онлайн-карту колиб. Про історію появи цієї карти, труднощі з її наповненням, популярність, здобуту через випадковий збіг обставин, і про те, як багаторічне захоплення переросло у справжню книгу, — словами самого Тараса.

Мене часто запитували про колиби в Карпатах: чи знаю я якесь хороше місце для ночівлі в тому чи тому районі, де можна сховатися від негоди або просто переночувати під час походу. Кожному доводилося окремо пояснювати, малювати маршрути, описувати місця. Зрештою це набридло, і я просто створив карту.

Спочатку на ній були лише ті колиби та притулки, які я знав сам. Додавав короткі описи, фотографії, а коли хтось питав — просто надсилав посилання: дивись карту й обирай, куди йти.

Згодом вирішив зібрати все, що було відомо. Почав переносити на карту позначки з паперових туристичних мап, де були вказані колиби та прості туристичні притулки. Усе зібрав в одному місці. Там, де мав інформацію, додавав фотографії та описи. Також попросив людей ділитися власними знахідками.

Синім кольором позначав колиби, про які відомо, що вони існують, але більше даних немає. Зеленим — місця, перевірені та придатні для зупинки. Червоним — колиби, які зруйновані або в поганому стані.

Не скажу, що відгукнулися сотні людей, але є кілька постійних дописувачів, які роками надсилають нову інформацію. Хтось повідомляє про одну чи дві колиби, які бачив у поході, надсилає фотографії, а я додаю все це на карту.

Створювати карту я почав приблизно у 2018 році. Справжню популярність вона отримала після історії на Боржаві, коли турист із Києва заблукав у горах і знайшов прихисток у колибі аж на пʼять днів. Тоді журналісти натрапили на мою карту, написали про неї, і вона дуже швидко розлетілася мережею. Після цього стався справжній сплеск зацікавлення.

Не вся інформація на карті однаково надійна. Багато позначок я переносив зі старих карт, але це не завжди означає, що будівля існує досі.

Колись одне лісництво навіть надіслало мені великий список своїх будиночків, і я все це додав. Але потім туристи ходили тими маршрутами й повідомляли, що подекуди вже нічого немає. Тому я завжди раджу звертати увагу на обʼєкти з фотографіями та на дату останнього оновлення — так легше зрозуміти, наскільки актуальна інформація.

Карта колиб стала частиною значно більшої історії. Моє дослідження історичних туристичних прихистків почалося ще приблизно в 2015–2016 роках. Тоді я вів блог, шукав старі фотографії, читав різні матеріали й публікував свої знахідки. Одного разу натрапив на світлини карпатських притулків, і тема одразу мене захопила — настільки, що переросла в повноцінну книгу.

Усе почалося з особистого блогу, давніх світлин, форумів і великого захоплення. Я зробив велике дослідження, присвячене туристичним притулкам, які діяли в українських Карпатах до Другої світової війни. Завдяки чеським, польським та угорським архівним матеріалам вдалося відтворити історії конкретних обʼєктів Чорногірського масиву, Чивчинів, Мармаросів, Сколівських Бескидів та інших куточків Карпат.

Найбільше труднощів викликали угорські архівні матеріали. Географічні назви перекладалися по-своєму, тому доводилося буквально сторінка за сторінкою шукати потрібні згадки, перекладати тексти та звіряти інформацію.

Зараз мене цікавлять інші сторінки історії Карпат — старі кляузи та вузькоколійки. Більшості з них уже давно немає, але залишилися місця, де вони колись були. Тож мені цікаво пройти цими маршрутами, подивитися, що залишилось, і зрозуміти їхню історію.